Історія.

У 1893 році у Дорі (урочище Білий Камінь) було знайдено скарб бронзових виробів (котли та меч), які датуються віком 8000 років до нашої ери.

Активне залюднення Гуцульщини відбулося у княжу добу. Це відбилося в топонімах Яремчанщини – гора Маливо, потік Боярський (Дора), село Микуличин.

Відомий львівський історик Петро Сіреджук і "Хронології найдавніших згадок міст і сіл Галицької Гуцульщини" наводить дату першої згадки за архівним документом с.Дора – 1618 рік, Ямна – 1618 рік і Яремче – 1787 рік. Цікавою була символіка с.Дора ХІХ-ХХ ст., до складу якої тривалий час входило Яремче: постать лева, що крокує вліво (по-геральдичному). Лев зображений з піднятою лівою лапою.

Помітний слід в історії українського народу залишило карпатське опришківство. Вже у кінці XVІІ ст. в околицях Дори і Ямни з’являлися опришки.

Славетний ватажок опришків Олекса Довбуш часто бував в околицях Яремче. У селі Ямна проживала сестра Довбуша і звідси походив його побратим і племінник Павло Орфенюк, тут його підтримували однодумці Павло та Степан Дроніви.

Уродженцем Дори, Василь Баюрак, був побратимом і продовжувачем справи Довбуша.

Після смерті Довбуша, дорянин Василь Баюрак, очоливши опришків. "Стрясав" панів у всіх гірських селах. До його загону, зокрема, належав Стефан Бабчук та Олексій Іваничук з Ямної. У 1754 р. Василя Баюракак засуджено на жорстоку смерть. Польський поет Ф.Карпінський, очевидець цієї страти, згадував, що перед смертю ватажок Баюрак попросив гірську сопілку, на якій заграв сумні гуцульські мелодії.

В умовах панування польської шляхти і після встановлення у 1772 році влади Австро-Угорщини життя селян Дори і Ямної було надзвичайно тяжким. Гуцули займалися тваринництвом, особливо вівчарством, орної землі було обмаль, доводилоcь виконувати передусім грошові та натуральні повинності на громадські роботи. Селяни платили грошами подимне, рогівщуну, різні контрибуції. Відсутність орної землі позбавляла феодалів можливості вести в горах фільваркові господарства, а тому панщина відігравала незначну роль. У 1786 році при описі ґрунту Дори записано: "У тому селі фільварку ніколи не бувало".

Часто селян залучали до будівництва шосе Делятин-Яблуниця. Ініціатором і реалізатором будови був Станіславський староста Францішек Краттер. Свою посаду він займав з 1821 до 1833 рр., будова шосе тривала кільканадцять років, була завершена у 1847 році. Неподалік від Скель Довбуша було кілька чепурних вілл, а за ними повисла над шосе велика скеля, що котилась з Маковиці, названа "Каменем Краттера".

Яремче вперше згадується 1787 року в так званій Йосифінській метриці – першому поземельному кадастрі Галичини – як присілок с.Дори. У присілку Яремче(1787) проживало 7 родин дорівчан: Петра Бойка, Івана Гнатіва, Федора Савчука, Миколи Стуса, Григорія Стифурака, Григорія Штифурака та Андрія Халашнюка.

В окреме село Яремче виділилося у 1895 році після будівництва залізниці Делятин-Воронєнка. У 1894 році тут був побудований один з найбільших в Європі арковий залізничний міст з прогином 65,0 м у просвіті, розрахований інженерами Станіславом Косинським і Зигмундом Кулькою за теорією пружних арок на основі досліджень товариства австралійських інженерів і Відні.

На жаль, у 1944 році під час Другої світової війни міст був зруйнований.